25 травня 2026 року виповнюється 100 років з дня трагічної загибелі Симона Петлюри
25 травня 2026 року виповнюється 100 років з дня трагічної загибелі видатного українського державного і культурного діяча, борця за незалежність України у XX столітті, голови Директорії, Головного Отамана військ Української Народної Республіки Симона Петлюри.
Життя Симона Петлюри — це шлях від духовного семінариста та літературного критика до Головного Отамана, який очолив боротьбу за незалежність. Загибель лідера УНР у Парижі стала однією з найгучніших політичних трагедій XX століття.
Несподівані факти з життя
Був театральним критиком: До революції Петлюра здобув журналістську освіту, багато писав про театр і літературу, а в 1907–1908 роках працював редактором у петербурзькому журналі «Слово».
Любив спів та вірші: У дитинстві гарно співав і чудово знав український фольклор. У 1912 році став одним із засновників журналу «Українська хата», де публікував модерну критику, а сам зачитувався творами Шевченка та Котляревського.
Не був військовим за фахом: Кар'єру політика та військового діяча він розпочав з нуля у 1917 році. Базової військової освіти Головний Отаман не мав, проте швидко проявив себе як вправний організатор, ставши найвідомішим лідером періоду УНР.
Махно захищав Петлюру: Цікаво, що інший відомий український повстанський отаман Нестор Махно, який мав знайомих анархістів, особисто знав Петлюру і запевняв, що той ніколи не був антисемітом. Вони навіть розмовляли на цю тему незадовго до вбивства.
Обставини загибелі та замах
Рокове місце: 25 травня 1926 року Петлюра без охорони обідав у недорогому закладі, який тепер відомий як Le Bouillon Racine. Вийшовши на розі вулиці Расін та бульвару Сен-Мішель у Парижі, він зупинився перед вітриною книгарні Жільбер.
Сім куль: Близько 14:12 до нього підійшов емігрант єврейського походження Самуїл Шварцбард, покликав його по імені й після того, як Петлюра повернувся, випустив у нього сім куль. Поранений Петлюра встиг промовити: "Досить" або "Досить цього". Від отриманих ран він помер за 20 хвилин у шпиталі.
Офіційний мотив помсти: Свої дії вбивця пояснив тим, що вчинив акт помсти за єврейські погроми в Україні 1917–1921 років, відповідальність за які він покладав на Петлюру.
Підозра у роботі на спецслужби: Історики часто припускають, що Шварцбард був агентом радянських каральних органів (ВЧК/ОДПУ) і виконав замовлення Москви, яка таким чином намагалася нейтралізувати лідера української еміграції, що видавав у Парижі часопис «Тризуб».
Виправдання вбивці: Суд присяжних повністю виправдав Шварцбарда через потужну кампанію на його захист, а сам Головний отаман Армії УНР знайшов свій спочинок на паризькому цвинтарі Монпарнас, куди досі прихильники української державності приносять квіти.
